Рварим листом залетіла у кватирку осінь,
розбудила мряку у місті.
Шановні! Будьте моїми гостями
На відкритті тіньових обелісків
Дощ по вагонах та стріхах,
лежить у калюжах лится пожовкле...
та не надихався, не натішився,
не намріявся
не намріявся
я пусткою цієї осені
Торгують несправдженими надіями
із власних комор сиві люди
саме цієї осені дикої,
якої вже скоро не буде
Хор східного відру, хор тиші
Знаходжу в старих ескізах.
Той саме сенс лежить в них,
от тільки ближче та глибше.
Зморшки, - мов тріщинки стелі.
Осінь холодного чаю,
я розчинився в твоєму дощі,
і разом із ним згасаю.

Немає коментарів:
Дописати коментар