Ти забула, а я з тобою
Всі ці дні буденні - поряд
Тягнуться важко, спокійно,
ти відчуваєш, як крила
рве вітер та дощ?
За вікном шелестить, шепоче,
гладить осіннє уєе шоссе,
Гречка, 9, і ніч пам"ятає все,
скільки болю брунатного в цих рядках,
переходи, люди, я радий,
що так проводжаю день,
Але я із тобою, чуєш?
Я тримаю тебе за руки,
намагаюсь зібрати докупи
свій драйв,ти все менше малюєш...
Я знаю, ти можеш все, моя мрія!
І дощ-чарівник, ти мене розумієш,
в цю ніч відображених справді людей,
з якими діліли і пили весь день,
та зараз уже тихо... ти, головне,
не забудь - я поряд
Дві ручки - дві ніжки,
маленьких смішних чоловічків
за скляним балконом я бачив внизу.
Дитячі казкові площадки, моє покоління
потроху росте,потроху вивозить,
а як вони, як їх в цьому світі,
що ось уже йосінь змінила літо,
а я рік по тому ще в ньому...
Ти пам"ятаєш про мене?
Бо я не забуду
Шепоче мені скрипка,
співає бас бархатом
до гуркоту й заліза,
давно все з котушок злетіло,
та в осінь запускати крила,
гартуючи прожилки в жовтім листі,
яке зриває дощ, можливо!..
Мазками бачу цю ніч,
усе твої очі та світло та дощ
за вікном, що впускало осінь,
я спати лягати не хочу,
краще дам вірші захмареній дикій ночі
пустельного вересня,
в якому теж можна знайти щастя...
Частини того причастя,
тієї таїни справжньої, неповторної,
великої, яка із часом навіть у нас накопичувалась,
а всі - хто куди, в дощі безіменні ці ховали свій сум,
страждали потроху, а тут ще й
життя підкидує, -
я йому посміхаюся, Мир, Любов і Вдячність,
мандрівник!
Радий що в нашу довгу дорогу
ми взяли із собою тільки щирі спогіди
і справжнісіньку відвертість,
тож коли буде холодно - згадай,
наскільки добре було,
і коли вони всі підуть - залиши Любов,
бо без неї точно не вивезеш
13.09.2013 00.50