неділя, 30 березня 2014 р.



Рварим листом залетіла у кватирку осінь,
розбудила мряку у місті.
Шановні! Будьте моїми гостями
На відкритті тіньових обелісків

Дощ по вагонах та стріхах,
лежить у калюжах лится пожовкле...
та не надихався, не натішився,
не намріявся
я пусткою цієї осені

Торгують несправдженими надіями
із власних комор сиві люди
саме цієї осені дикої,
якої вже скоро не буде

Хор східного відру, хор тиші
Знаходжу в старих ескізах.
Той саме сенс лежить в них,
от тільки ближче та глибше.

Зморшки, -  мов тріщинки стелі.
Осінь холодного чаю,
я розчинився в твоєму дощі,
і разом із ним згасаю.


четвер, 27 березня 2014 р.



Сьогодні я був у місті,бачив погляди зачудовані,
бачив бруд його вулиць,як потонула її теплота,
 іде сніг у розмовах,і  я загорнувся у плащ, 
немов в ковдру, дивився на захід,
носив за собою думки,

Зрослася з плечима гітара, а голос із нею
давно вже дереав сховали пожовклі алеї,
на лавках мостилися молодь та темінь,
і звук кришталю - в заклопотану зелень,
невтомно туман осідав по озерах,
щовечора з сонцем у піжмурки гралась трава,
останні сьогодні ми скажемо знову слова,
гуляє пекельна чума по пустельних дворах,
подивися на зверхні зорі, в повітрі холоднім, прозорім

до темного краю півкроку поволі,
і з темного дна зачерпну його солі,
на "Київській Правді"  бавились-гнулись тополі,
місто знов розкривалось для когось із різних сторін,
повний тіней, химерних вогнів,
а тоді,що ж тоді, ти побачиш у погляді,
через 3 дні, божевілля? 
На очі поклали монети колись мідні, 
додали у них алкоголю,
і темно-0зеленого кольору справжньої болі
лили потроху до них; тому поставали щоранку
й ламались щоночі, не в змозі
сховати у тиші емоцій,
не в змозі тримати хоч якось контроль...



ніч дощу відчайдушного, привіт!
Як бачиш, те ж саме коло,
тільки тіснішими стали ряди)
Думаєш, зможеш сьогодні знайти
більше правди та віри із Литви своєї,
де паркові та храмівіалеї 
в затятих та рідних очах ?

Думаю, зможеш.
У косому надвечір дощі,
 у летячих, мов ліхтарі запотілої таксівки, днях
я силует твій з неба сірого підняв,
і він у сирості своїй здається дивним,
я у собі його закарбував навіки...

Стріляв, рипів старий, подерто-срібний мікрофон,
і, не зважаючи на дощ, ми з ним порозумілися,
розчинилися, народивши вечір,
тоді світло зникло, та очі горіли,
і топлене свічкове світло,
 акустика була для нас ЄДИНИМ
...а тоді голос тріснув, розпався димом,
залишивши по собі нестримну пам"ять
про дику, справжню свободу,
дику, справжню музику

15.09.2013


Ти забула, а я з тобою
Всі ці дні буденні - поряд
Тягнуться важко, спокійно,
ти відчуваєш, як крила
 рве вітер та дощ?

За вікном шелестить, шепоче,
гладить осіннє уєе шоссе,
Гречка, 9, і ніч пам"ятає все,
скільки болю брунатного в цих рядках,

переходи, люди, я радий, 
що так проводжаю день,
Але я із тобою, чуєш?
Я тримаю тебе за руки,
намагаюсь зібрати докупи 
свій драйв,ти все менше малюєш...

Я знаю, ти можеш все, моя мрія!
І дощ-чарівник, ти мене розумієш,
в цю ніч відображених справді людей,
з якими діліли і пили весь день,
та зараз уже тихо... ти, головне,
не забудь - я поряд

Дві ручки - дві ніжки,
маленьких смішних чоловічків
за скляним балконом я бачив внизу.
Дитячі казкові площадки, моє покоління 
потроху росте,потроху вивозить,
а як вони, як їх в цьому світі,
що ось уже йосінь змінила літо,
а я рік по тому ще в ньому...
Ти пам"ятаєш про мене?
Бо я не забуду

Шепоче мені скрипка,
співає бас бархатом 
до гуркоту й заліза,
давно все з котушок злетіло,
та в осінь запускати крила,
гартуючи прожилки в жовтім листі,
яке зриває дощ, можливо!..

Мазками бачу цю ніч,
усе твої очі та світло та дощ 
за вікном, що впускало осінь,
я спати лягати не хочу,
краще дам вірші захмареній дикій ночі
пустельного вересня,
в якому теж можна знайти щастя...

Частини того причастя,
тієї таїни справжньої, неповторної,
великої, яка із часом навіть у нас накопичувалась,
а всі - хто куди, в дощі безіменні ці ховали свій сум,
страждали потроху, а тут ще й
життя підкидує, - 
я йому посміхаюся, Мир, Любов і Вдячність,
мандрівник!

Радий що в нашу довгу дорогу 
ми взяли із собою тільки щирі спогіди
 і справжнісіньку відвертість,
тож коли буде холодно - згадай,
наскільки добре було,
і коли вони всі підуть - залиши Любов,
бо без неї точно не вивезеш

13.09.2013 00.50



 Перший київський вересень красить пасма берез,
каштани зелено-жовтаві, вже яскравіють  в небі
як непомітно вкралась осінь, бейбі,
хоча холодні клени ще не палають своїм жаром,
тепле повітря несе бабине літо
після сотень тужливих дощів сірих,
під ноги - пожовкле сухе листя,
сіре небо так чисто посміхалося своїми хмарами,
вони красиво-сірим укривалми знизу
моє небо вдень, не йшли вночі,
земля вже певно з сирості кричить, дощі вже тиждень,
хмари їх беруться землю напоїть,
і срібло їх у Харкові, у Вінниці дощить,
бо зустрічає мене він на всіх вокзалах,
де тільки механічний голос,
годинами на цих протянутих
в безмежжя коліях
жили в обіймах,
і п"ючи весь цей світ ковтками,
робили так вони роками усім на їхнє зло...
та тільки де ж воно й коли ж воно було,
куди все ділося,
у каві світанковій розчинилося,
своєї гіркоти додавши їй
в зернисту густоту
на темному,  сюрреалізму повному
нічнім Патоновім мосту