ніч дощу відчайдушного, привіт!
Як бачиш, те ж саме коло,
тільки тіснішими стали ряди)
Думаєш, зможеш сьогодні знайти
більше правди та віри із Литви своєї,
де паркові та храмівіалеї
в затятих та рідних очах ?
Думаю, зможеш.
У косому надвечір дощі,
у летячих, мов ліхтарі запотілої таксівки, днях
я силует твій з неба сірого підняв,
і він у сирості своїй здається дивним,
я у собі його закарбував навіки...
Стріляв, рипів старий, подерто-срібний мікрофон,
і, не зважаючи на дощ, ми з ним порозумілися,
розчинилися, народивши вечір,
тоді світло зникло, та очі горіли,
і топлене свічкове світло,
акустика була для нас ЄДИНИМ
...а тоді голос тріснув, розпався димом,
залишивши по собі нестримну пам"ять
про дику, справжню свободу,
дику, справжню музику
15.09.2013

Немає коментарів:
Дописати коментар